Скала Стрий - Шахтар Свердловськ

 Навіть в повітрі стає відчутно, що осіння частина сезону добігає кінця. Команда вже подумки десь в Туреччині на зборах, ну а фани... А що фани? Тепер гру мільйонів переглядатимуть на телебаченні. Домашня гра проти свердловського Шахтаря стала останньою домашкою 2013 року, а дата матчу співпала ще й з 80 річницею вшанування пам'яті жертв Голодомору.


 Підготовка до двобою у нас розпочалася в суботу вранці. Був підготовлений текстовик, приурочених до подій 1932-33 років. Він і був основним на банерній лінії, яка тако включала в себе банерок, який ми возимо на збірну, та ще один хенд-мейд з промовистим гаслом "Серп і молот - смерть та голод". Останній, до речі, викликав величезний ажіотаж серед стрийських "захисників громадського порядку". Спочатку славнозвісний Тарасік пробував взяти ініціативу в свої руки і "заборонений" банер зняти власноруч, але його спіткала невдача. На допомогу йому прийшов досить великий десант йому подібних.

 Ніхто так і не зміг пояснити, чому саме банерок заборонений, страшили якимись санкціями від ПФЛ, штрафами для клубу і для нас. Одним словом, аргументованого роз'яснення ми так і не отримали, тому стояли до останнього. І відстояли свою думку!
 Кілька слів про гру... Нема про неї особливо що казати - програли. Але вона вкотре наштовнула мене на певні висновки.
  На мою думку, Васі Цюцюрі потрібен великий напарник в атаку, в центр захисту слід знайти надійного бека, а в середню лінію повернути нашого відомого земляка Сергія Сибірякова, який після Оболоні ніяк не може знайти нову команду. Ну і досвіду в цього хлопця, як у всіх інших разом взяти.

Гра в Комсомольську буде, по суті, формальністю, адже всі вже подумки у відпустці. Хоча, хотілося б, шоб ця Скала, яка в цьому сезоні сама на себе не схожа, таки перемогла. Нехай і несправедливо, нехай гол рукою заб'ють, чи з пенальті - однаково. В пам'яті відкладеться результат, і буде дуже приємно, якщо він виявиться позитивним для нас!

Пакуйте рюкзаки, валіть на виїзд!

Стадіон, який бачив лише по телевізору

 Нерідко мене заносить в місця, які пересічному вболівальнику невідомі. Багато хто скаже, що смішно їхати в якісь Плиски, тратити час на пустопорожню подорож. Але дехто вбачає в цьому якусь романтику, шарм, одним словом- родзинку. Фанатське життя- штука з масою сюрпризів, спонтанних поїздок, цікавих зустрічей та просто крутецьке проведення дозвілля.

 Цього разу календар заніс мене в Кривий Ріг. Не скажу, що це було спонтанним рішенням, адже цей матч планував відвідати заздалегідь, та певні "законозахисники" мені підправили плани. Лише завдяки вписці потрапив в п'ятницю ввечері в потяг, який і поніс нас з Лемком до найбільшого райцентру України. Дорогою дивилися фільми і спілкувалися на всілякі теми. Єдиний мінус - мені таки не вдалося поспати.

 Ранок у Кривому видався туманним. Так як прибули ми дуже рано, а робити було нічого, вирішили пройтися до центру міста пішки. Райони цього міста розташовані так, що відстань між ними рівносильна відстані, яка рівна приблизно відстані від Стрия до Моршина =) . Будинки навколо нас плавно переходили в ніщо,і вже через хвилин 15 з початку нашого шляху ми йшли дорогою, на окраїнах якою було...... нічого) Лише дерева і незрозумілі галявини. Одноманітний шлях невідомо коли знову почав плавно переходити в щось урбаністичне, стали з'являтися заправки, гаражі, хрущовки. І оп - ми в центрі. Даний райончик виявився, як на мене, доволі симпатичним, чистим і охайним, з масою невеликих магазинчиків, барів і маси турагенств. Радували око такі вивіски як "Трембіта", "Черемош", тощо). Ще одна фішка Кривого Рогу - метро)от такої штуки я не очікував тут побачити). Станцій під містом небагато і вони зовсім неглибокі, але між ними курсують невеликі вагони, а розклад руху написаний ручкою на якомусь жовтому папері совкового зразка. На жаль, покататись не вдалось, бо наш "он тур" тривав. Посидівши в одній з місцевих кафешок, вирушили до стадіоні. 

 По дорозі нам нічого цікавого майже не трапилось, лише пам'ятник великий годинник в парку, місцевий державний цирк і, власне, сама арена Металург.

 Споруд, які проводили матчі Прем'єр-Ліги України, скажу чесно, бачив небагато. Але ця вразила по-своєму і дуже не однозначно. Потребує капітального ремонту. подекуди провалюється бетон під ногами(!) , а сидіння ламаються від незначного дотику. Хоча, сам газон в дуууже хорошому стані. Тішить око і сектор, на якому ще минулого року шизіла ультра Кривбасу, адже він має вигляд старої доброї британської тераси з сидячими місцями.

 перед початком гри поспілкувалися з тренером нашого клубу та президентом Гірняка, зустрілися з одним з місцевих фенів(підтримує Кривбас), махнулися стікерами, дочекалися нашого третього виїзного і вирушили на гостьовий.

 Про мяч нема що особливо писати: згоріли 3-0, травмувалося троє гравців. Шизіли голосно і активно, пробували заряжати шось нове) Варто згадати і місцевих стюардів, які виявилися дуже допитливими і в міру доброзичливими.

 Після гри йдемо під клубний бас, здороваємось з гравцями, відправляємо одного з виїзних на Стрий, а самі виругаємо на вокзал. Правда, туди вже їдемо трамваєм) Купуємо поїсти в дорогу, затарюємось магнітами, кочуємо на вокзалі в очікуванні потяга і ближче до 10 вечора вирушаємо на Київ. В тязі спільними зусиллями складаємо новий заряд, з якого "угараємо" в тамбурі десь пігодини. 

Виїзд підходить до кінця, а з ним і моя розповідь. 

 Ганяйте за рідний клуб, як тільки випадає можливість)  

Обкладинка